Сайт Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Петра Яцика - Музей "Берегиня"
Четвер, 08.12.2016, 22:09


Головна Реєстрація Вихід Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Опитування
Оцініть мій сайт
1. Відмінно
2. Жахливо
3. Добре
4. Непогано
5. Погано
Всього відповідей: 393
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
1
1
 Музей "Берегиня"
Ювілей «Берегині»

    У Гнідині на освітянській ниві завжди трудилися учителі, які не тільки добре знали свій предмет, а ще були закохані у тутешніх роботящих людей, в рідне село, шанували його історію, зберігали та примножували традиції предків.
    Тому й не дивно, що двадцять п’ять років тому у пристосованому приміщенні старої школи з’явився етнографічний музей вжиткових речей, виготовлених сільськими умільцями. Тодішні школярі по двоє, по троє ходили від хати до хати, просили передати для музею речі, що припадали пилом у коморах, на горищах, а іноді ще й використовувались у господарстві. Так спільними зусиллями створювалась перша музейна експозиція. «Стаю на коліна і слізно молюся: «Світлице моя рідна, ти нагадала мені матір і батька, і калину під вікном…Нехай завжди світиться рідним вогником посвіт нашого духа», − цей запис після перегляду гнідинських експонатів залишив 21 квітня 1988 року у книзі відгуків автор етнографічного дослідження «Берегиня», народознавець Василь Скуратівський. Відтоді і наш музей почали називати «Берегинею».
    У 1992 році гнідинська шкільна родина переселилась до нового приміщення, а 18 грудня 2003 року тогочасний Голова Верховної Ради України Володимир Литвин брав участь в урочистостях з нагоди присвоєння школі імені Петра Яцика. Водночас поважний гість офіційно відкрив і оновлений етнографічний музей «Берегиня», що сьогодні має свідоцтво про реєстрацію при Головному управлінні освіти і науки Київської обласної державної адміністрації за № 213 від 03.12.2007 року. Хто хоч раз побував у нашому музеї, не залишився байдужим. Ось першокласники, що вперше переступають його поріг. Більшість речей для них невідомі, про кожну доводиться давати детальні пояснення, адже ні її назва, ні призначення сучасним дітлахам майже нічого не говорять. Але враз загоряються оченята, коли бачать щось знайоме, таке як у прабабусиному обійсті.
    Натомість для старшокласників тут усе звичне і давно відоме. Але чомусь вони не пропускають жодної нагоди зайти до «Берегині». Просто так, поодинці чи невеликими групами. Аби тільки її двері були відчинені. Мабуть, наша світлиця має якусь особливу енергетику, бо досить часто можна почути від учнів: «Я б тут і жив!».
    Сільські вишивальниці на свято Катерини теж завітали до музею. Переступивши поріг у сіни, кожна знайшла серед експонатів те, що нагадало про далеке дитинство, про невибагливий селянський побут. Почулись захоплені, по-дитячому безпосередні вигуки:
− О, ось коворотка!
− Та це ж трепло!
− О, тут і ціп, і грабки!
− А це чини. Невже цілі!
− А це гребінь і гребінка!
    Не залишила жінок байдужими і багата рушникова колекція. Походження рушника, значення узорів на них, історії, пов’язані з рушниками та улюбленими узорами гнідинських вишивальниць, вивчали члени гуртка «Оберіг», що працює в школі з 2007 року. Оповідки, пов’язані з виготовленням одягу, повір’я, легенди, зразки візерунків були об’єктом дослідження гуртківців. Недаремно ж гнідинські школярі у 2010 році стали переможцями обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Україна вишивана» у номінації «Вишита карта Київщини».
    Є в нашій світлиці і піч. Про її історію, минуле і сьогодення, міфи, перекази, обряди і обрядові пісні учасникам районного семінару заступників директорів шкіл з виховної роботи демонстрували в 2008 році учні 5 класу, їхні дідусі й бабусі. Наш музей співпрацює з Інститутом етнографії АН України, з Українським центром народної культури «Музей Івана Гончара». У грудні 2008 року, в рамках етнографічної експедиції, що проводилася цими установами, ми приймали гостей з Бразилії, Росії, Білорусі, Молдови та Придністров’я.
Я навмисне не розповідаю про всі експонати нашого музею, бо вважаю, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому після 1 вересня, коли почне працювати школа, запрошую усіх односельців завітати до нашої «Берегині» і на якийсь час зануритись у минувшину рідного села.
    Принагідно зауважу, що музей постійно поповнюється. До нього передають сімейні вжиткові речі або власні вироби ті, хто вважає себе членом великої гнідинської родини. Так у світлиці кожен відвідувач звертає увагу на величні ікони, передані до музею внучкою уже покійних Сакія Арсентійовича та Пелагеї Минівни Маринченків – Вірою Василівною Зозулею. Учителька Марія Михайлівна Хамандяк з чоловіком Романом привезли в музей жорна, терницю, коворотку та набір горшків з їхньої малої батьківщини – села Летня Дрогобицького району Львівської області. Надія Семенівна Олексійчук презентувала рушники своєї родички Ольги Яківни Москаленко з Чернігова. А Катерина Миколаївна Стахів передала музею подільський друшляк з глини із села Дзюньків Погребищенського району Вінницької області. Величезні дерев’яні ночви, виготовлені у 1930 році мешканцем села Рогозів Пилипом Івановичем Мисаком для свого рідного брата Федора, презентувала музею його донька, Марія Федорівна, яка в 1977 році стала дружиною гнідинського парубка Миколи Петровича Чепурка. Андрій Олексійович Набоченко побачив, що в музейних сінях нема ступи, а в Гнідині ж пиріжки з маком – улюблена страва. Тож майстер заходився і виготовив її власноруч спеціально для музею. Родина сільських умільців Сергія Васильовича та Галини Максимівни Кальченків подарувала різьблену корзину та сімейний оберіг, щоб в шкільній родині завжди панували мир, злагода, достаток. Катерина Григорівна Придиба доповнила колекцію сорочок. А весільні чоботи-рипи Надії Савівни Кудько дивують усіх відвідувачів, викликаючи нестримне бажання доторкнутись до них. Скриню, чоловічу полотняну сорочку, рушники та жіночі сорочки передали в музей родичі Марії Пилипівни Яременко. Є тут і скриня, виготовлена у 1952 році майстрами з Вишеньок для мешканки Процева Парасковії Луківни Косовець (1927 – 2004 рр.). До музею її передала донька покійної – Наталія Миколаївна Ралко. Дівочі корсетки, сорочки, хустки, спідниці своїх прапрабабусь Агафії Антонівни Швед та Хіври Омелянівни Макаренко із села Сошників передав учень нашої школи Дмитро Прядко. З села Липняшка Добровеличківського району Кіровоградської області привезла рушники своєї бабусі, Галини Андріївни Козинець, восьмикласниця Анна Козинець. Її однокласник Олександр Андрусенко рушники своєї прабабусі Марії Юхимівни Кудько теж приніс до музею. Випускники школи Олександр Жигня, Олег Богданов, Ілля Мацевитий та Павло Семенко доповнили музей аналогічними гнідинськими раритетами. А ось «трепло», «стукалки», горщик, бурав, товкачку, теслярські долота, заготовки на хомути, ополоник із батьківської садиби, що в селі Воловачі Козелецького району Чернігівської області передав до музею відомий краєзнавець Андрій Степанович Зиль.
    Днями до великої скрині у «Берегиню» передала родинні реліквії Ольга Іванівна Білойван. Вишита сорочка, майстерно пошиті традиційні спідниці її свекрухи, Надії Іванівни Білойван, і сьогодні продовжують дивувати і захоплювати. Галина Остапівна Буркацька теж поділилася з нами давніми хустками, корсетками. А Катерина Павлівна Соколова у гнідинський музей презентувала унікальні корсетки двох своїх рідних тіток, Ольги Степанівни та Галини Степанівни Христич із села Крехаїв Козелецького району Чернігівської області. Рибальський кіш, якого колись сплів Максим Іванович Онищенко, теж зайняв місце у музеї стараннями його сина Миколи. Не сподівалась, мабуть, Улита Степанівна Хворостян із села Пугачівка Рокитнянського району Київщини, що рядно, яке вона сама ткала з конопель і старанно фарбувала, подарує у гнідинський музей, як дорогоцінну річ, її донька – Олександра Іванівна Гойстер. Загалом сьогодні в музеї налічується кілька сотень експонатів, зареєстрованих у спеціальній книзі.
    Нині важко сказати, скільки ж відвідувачів побувало в «Берегині» за чверть століття. Зокрема гостями музею були:
    − 20.04.88 р. краєзнавець Андрій Зиль, який залишив побажання: «Нехай не буде зупину в прагненні пізнати народне життя, як не буде переводу славному гнідинському роду». А його супутник, відомий український поет Дмитро Чередниченко додав: «… Бережи, «Берегиня», історію й пам’ять»;
    − 17.09.88 р. художник Іван Марчук;
    − 27.09.88 р. народна артистка УРСР Ніна Матвієнко;
    − 30.09.88 р. народний кераміст Яків Падалка;
    − 09.02.88 р. відомий лікар-фітотерапевт Євген Товстуха.
    «Музей «Берегиня» − це духовна скарбниця Бориспільщини», − написали 27.02.2008 р. учасники семінару заступників директорів з виховної роботи Бориспільського району. «Дякуємо, що Ви пробудили в наших серцях пам’ять предків та повагу до старих звичаїв», − це студенти НПУ імені Драгоманова, які побували тут 21.05.2008 р. «Приємно і несподівано було побачити у сільській школі такий чудовий музей, створений з любов’ю». Надія Штупун, кореспондент «Газети по-українськи». 14.11.2012р. «Ми пишаємось, що причетні до історії. Велика дяка, шана і уклін усім хранителям цього музею. Дякуємо, що ми знаємо, де наше коріння». Випускники Гнідинської школи 1993 року. 13.07.2013 року.
    Нескінченний потік гостей і слова вдячності. Учні, вчителі, дорослі поважні люди з різних сіл, міст і навіть країн, кого приводить доля до Гнідина, обов’язково завертають до цього куточка, щоб відчути дух батьківського дому, маминої світлиці, дух невмирущого українського роду.
Любов Василівна Ярошенко,
завідувачка музею «Берегиня»

БК© 2016
календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Пошук по сайту
Контакти
08340
Київська область
Бориспільський р-н
с.Гнідин,
вул. Заводська 7
т/ф.(045 95)4-11-43 директор

4-16-09 секретар
4-16-08 заступники
4-16-11 бухгалтерія
4-16-10 каб.інформатики

Пишіть нам!