День повернення в дитинство - 26 Липня 2013 - Сайт Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Петра Яцика
Четвер, 08.12.2016, 04:00


Головна Реєстрація Вихід Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
 
Меню сайту
Опитування
Оцініть мій сайт
1. Відмінно
2. Жахливо
3. Добре
4. Непогано
5. Погано
Всього відповідей: 393
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
1
1
Головна » 2013 » Липень » 26 » День повернення в дитинство
22:12
День повернення в дитинство

    20 років після школи… Це мало чи багато? Мабуть мало, якщо наші попередники нещодавно відсвяткували вже 45… Але мабуть і багато, бо вже дорослі наші діти, бо вже давно посивіли скроні у наших батьків… Бо вже багато що змінилось, перебудувалось у селі… Тільки одне залишилось незмінним: мама, тато, перша школа, перший клас, перша вчителька….
     Шосте липня – день спогадів, день повернення в дитинство. Як зустрічала нас у 1983 році на порозі «маленької» школи перша вчителька Галина Федорівна Кудько, так стоїть вона і на ґанку сучасної школи, шукає схожість між тими малими першачками і нами, вже дорослими, які без запізнення сходяться, з’їжджаються на черговий підсумковий урок. Спогади повертають усіх до «маленької» школи з її затишними класами, їдальнею, ігровою кімнатою, де крок за кроком опановували букварик, читанку…Як давно це було: збирання лікарських рослин з Леонідом Дмитровичем, літній табір, «продовжений
день», хатинка під стріхою на шкільному подвір’ї, що завжди зустрічала дітлахів розмальованими віконцями. Зелений гай за школою, в якому відпочивали на перерві, з якого носили до класу жаб і вужів. Політінформація, на яку чомусь часто запізнювались.
    А далі спогади линуть до школи «великої», де вчились з 4 по 9 клас. Такою недосяжною вона була для нас, малих. На загальношкільних лінійках завжди заздрили старшокласникам у піонерських галстуках, із комсомольськими значками. Отож, перейшовши сюди, ходили спокійніше − виховували поведінку, бо тут був кабінет директора, учительська кімната. Мабуть, завжди, коли заходитимемо до медамбулаторії, яка розмістилась у колишньому приміщенні школи, подумки шукатимемо своє класне помешкання –
кабінет української мови і літератури. Будемо пригадувати місцезнаходження інших навчальних кабінетів − біологічного, російської літератури, фізики. А сидячи у стоматолога – відчувати себе на уроці історії у Геннадія Миколайовича. Так за одну мить подумки пролітає 9 років…
    Проте, подорож у минуле, переплетена із сучасністю, продовжується. Ніна Григорівна Кудько, директор теперішньої школи, привітно запрошує до свого службового кабінету і розпочинає екскурсію-розповідь про шкільне життя-буття. Наше попереднє відчуття, що ми в новій школі не «прописані» і роль наша маленька, зникає з першими її словами. Ми – перші випускники 11 класу в цій школі, саме ми надихнули на традиційне вже родинне «Свято випускника», з вітаннями від родичів, друзів, знайомих, з рушниковою дорогою в доросле життя. А рушником, вишитим нашою однокласницею Оксаною Ярошенко (Видиборець), традиційно вітають першокласників. Тому й наш дарунок школі – полотно і нитки на рушник. А візерунок хай складуть і вишиють сьогоднішні учні.
    Йдемо коридорами школи. Ніна Григорівна підводить до класу і хитро запитує: «Ану скажіть, чия дитина тут навчається?». Екзамен батьківства успішно здали Олександр і Валерій Шевченки, Валентин Буркацький, Сергій Лазаренко, Неля Білоус. Вони відразу впізнали кабінети, де вчаться їхні діти.
    На Вічевому майдані в холі школи знайшли колективну фотографію нашого випуску у 1993 році. І знову спогади: як? хто? коли? Знайомі експонати Музею Пам’яті: фотографії загиблих родичів, фото дідуся Валентини Сидоренко (Добруник), лист Iвана Хотовича Кравченка до своєї коханої, а це була бабуся Світлани Чепурко (Семенко). Кожен знайшов тут для себе щось близьке і дороге... Дякуємо вже покійній Марії Панасівні за безкорисливу пошукову роботу, яку сьогодні продовжують її учні.
    У музеї Петра Яцика Ніна Григорівна пояснила, чому школа носить ім’я великого українця, який прибув до Канади з одним доларом у кишені, а згодом став всесвітньовідомим мільйонером і меценатом. І кожне своє досягнення присвятив Україні. Нам запали в душу його слова:«Я народився, є і помру Українцем». Гордимося, що наш класний керівник у середніх класах, Віра Іванівна Беник, має честь перевіряти роботи учасників Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. А донька нашої однокласниці Тетяни Демянішиної (Видиборець) стала його лауреатом.
   …Відчиняються наступні двері, і ми потрапляємо в сіни, де пахне сіном. Це − музей «Берегиня», хранителькою якого є Любов Василівна Ярошенко. І відразу зароїлися спогади, про те, як одними з перших бігали збирали вжиткові речі, випрошували у бабусь вишиті, домоткані рушники і сорочки. Ось воно все збережене і розміщене, як у справжній сільській хаті. Пам’ятаєте, якою радістю світились наші очі, коли у напіврозваленій хаті баби Зої, що притулилась біля схилу гнідинської «гори», знайшли старовинну писану на дереві ікону? Здається, що все це давно вивчили і знаємо, а так хочеться укотре послухати про рипучі чоботи, про дерев’яні праски – рублі й качалки, гребені й гребінки, ковганки і рогачі. Любов Василівна розповідає про оберегову силу вишитого подолу у жіночих сорочок, про червоний кут хати – покуть. Коли ж екскурсовод згадує наші прізвища, показуючи ту чи іншу річ, мимоволі з’являється почуття гордості. У рамці на стіні побачили весільне фото батьків Світлани Чепурко (Семенко). Наче зачаровані повсідалися на полику і на лавах, а Любов Василівна, відчуваючи наше захоплення, говорить і говорить, бо є в нас про що поговорити…Довго сиділи в хаті, а під кінець хтось сказав: «Так тут затишно і спокійно, не хочеться звідси нікуди йти».
    Після екскурсій музеями, прийшов час уроку-звіту. Він проходив у кабінеті Київщинознавства, що шостого липня став нам класною кімнатою. І учні, і вчителі були здивовані, що клас прикрашений повітряними кульками і стінгазетами. З фотографій на імпровізованих стендах на нас дивилися маленькі учні з жовтенятськими зірочками, піонери, красуні-хористки у пишних вінках зі стрічками, команда футболістів та юні гончарі і сопілкарі. Це все − ми!
Через 20 років сіли за парти. На краю лежать пожовтілі листочки з учнівських зошитів. Це ж наші контрольні з математики та української мови за третій клас! І чого тільки не зберігають наші перші вчителі?!
   …Починається урок. Його веде перша вчителька Галина Федорівна Кудько. Не ставила вона нам сьогодні оцінок, але кожен з хвилюванням думав, що сказати про свої 20-річні досягнення. Доповнювались звіти коментарями, як Галини Федорівни, так і директора школи та класного керівника − Віри Іванівни. І жодного тобі зауваження за «погану поведінку», а лише похвала. На піднесеній ноті щиро вітаємо наших наставників з ювілейними датами, які вони відмічали весною 2013 року.
    І знову поріг школи, традиційне фото на сходах. Жалкуємо, що на цьому фото не буде з нами Катерини Петрівни Рій, яка у четвертому класі перебрала нас із рук Галини Федорівни. Не буде й Славка Маринченка, якому не судилося дійти до кінця шкільного шляху, Славка Доценка, якого теж вже немає з нами. Спочивайте у мирі й тиші, а життя продовжується і наша зустріч також.
Після офіційної частини на нас чекало затишне прохолодне спорт-кафе
«Форвард». Гостинна господиня Світлана Вошкулат накрила смачний стіл. За дверима кафе ми залишили свої дорослі турботи, справи і серйозність, а стали веселими безтурботними хлопчиками й дівчатками. Із задоволенням і азартом грали у вікторину «Згадай шкільні роки». А чи пригадають читачі, скільки коштувала котлета у шкільній їдальні у 1983 році? Або між якими класами знаходився кабінет директора?...
     Великою приємністю для всіх було отримати привітання із-за океану з далекої Америки від Славка Бабича та з теплої Португалії від Світлани Пільщикової. Вони
не змогли приїхати, але душею були з нами.
    А ще у липні шестеро наших однокласників відзначають свої дні народження. Як же їх не привітати?! Сюрпризом для іменинників став музичний подарунок від голови і засновника Спілки гармоністів Київщини і за сумісництвом батька однієї з однокласниць, Володимира Петровича Білоуса. Гармошка підняла настрій і викликала бажання співати. А у наших дівчат голоси знатні, бо ж не даремно всі ходили в знаменитий хор «Родина».
    Звучали народні пісні, «Пісня про вчительку», «Про рушник». Звучали щирі привітання, тости, слова подяки
вчителям і один одному, що зібралися, подарували собі день приємних спогадів і спілкування. За активну участь і на згадку про зустріч, кожен присутній отримав пам’ятну грамоту і атестати зрілості.
    День скінчився, на небі зійшов місяць, а нам ніяк не хотілося розходитися. А й не треба, адже завтра Івана Купала! Пішли до озера, милувалися туманом, що хвилями слався над мальовничим лугом, плели вінки і пускали на воду, вели задушевні тихі розмови, мріяли і раділи, що живемо у цьому красивому селі, не проміняли на столиці-заграниці.
   …Перші промені сонця повернули нас на землю. Здрастуй, сонце! Здрастуй, новий день! І до нових зустрічей, однокласники!

 Неля Білоус,
Оксана Веклич
Переглядів: 252 | Додав: school | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
БК© 2016
календар
«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Пошук по сайту
Контакти
08340
Київська область
Бориспільський р-н
с.Гнідин,
вул. Заводська 7
т/ф.(045 95)4-11-43 директор

4-16-09 секретар
4-16-08 заступники
4-16-11 бухгалтерія
4-16-10 каб.інформатики

Пишіть нам!