Субота, 18.11.2017, 00:54


Головна Реєстрація Вихід Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
 
Меню сайту
Опитування
Оцініть мій сайт
1. Відмінно
2. Жахливо
3. Добре
4. Непогано
5. Погано
Всього відповідей: 393
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
1
1
Головна » 2017 » Квітень » 5 » Пам’ятаймо вчителів своїх
21:18
Пам’ятаймо вчителів своїх


    Про цю хвилюючу подію «Срібна підкова» повідомила односельцям зарані. Тому опівдні 22 березня 2017 року біля шкільного ґанку, окрім сьогоднішніх учнів та їхніх наставників, зібралося чимало гнідинців переважно зрілого віку, які добре пам’ятають Федося Максимовича Галатенка, Галину Степанівну Борисенко, Марію Панасівну Птушкіну, Марію Пилипівну Кошарну, Марію Олександрівну Онищенко, Антоніну Назарівну Яременко та Федося Климовича Коваля – нині вже покій-них учителів, що своєю навчально-виховною і громадською роботою залишили незабутній слід в історії Гнідина. Того дня на їхню честь відкривали спільну меморіальну дошку. Вони були однодумцями в роботі, кілька десятиліть складали кістяк дружного педагогічного колективу Гнідинської школи, а тому й у пам’яті своїх численних вихованців завжди постають нероздільними. Нехай такими залишаються й навічно – Учителі з великої літери.

   Серед учасників урочистого дійства – вчителі-пенсіонери, які мали честь працювати поряд з тими, чию світлу пам’ять нині вшановують. Тут і діти, внуки та правнуки вчителів- подвижників, а ще – депутат Бориспільської районної ради Антон Сергійович Мотрич, заступник голови ради Іван Володимирович Недогибченко, колишній завідуючий райво, а нині президент благодійного фонду «Альта», чиїм коштом виготовлена дошка, Михайло Якович Корніяка, Гнідинський сільський голо ва Олександр Йосипович Лазаренко. …У визначений час зі шкільних дверей на ґанок виходять учитель фізкультури Олек- сандр Сергійович Давидов та учениця 3-А класу Варвара Онищенко. В руках у дівчинки – раритетний шкільний дзвоник. Вона виразно промовляє:
Я тримаю старенький дзвінок.
Прабабусю він гукав на урок.
Він усі події шкільні знає
І день цей історичний відкриває!

   Після цього учитель посадовив Варю собі на плече і срібний переспів дзвоника відлунився в душах усіх присутніх і поплив далеко за видноколи. Дзвоник покликав сільську громаду на особливий урок. Урок пам’яті і пошани. Урок, який ніколи не закінчується, бо всі ми: і малі, і юні, і дорослі, і літні – є нині і будемо завжди учнями. А потім повноваження ведучих перейшли до директора школи Ніни Григорівни Кудько та педагога-організатора Тараса Сергійовича Кудька. Вони наголосили, що цей день – день весняного рівнодення і християнського свята 40 севастійських мучеників присвячується їм, учителям, які у важкі повоєнні роки сформува ли колектив Гнідинської школи і все своє життя присвятили навчанню та вихованню юних гнідинців. Отож сьогодні на своєрідне побачення зі своїми рідними з’явились їхні діти, внуки, правнуки, до своїх учителів прийшли сивочолі учні, їхню подвижницьку працю приїхали вшанувати почесні гості з райцентру. Коли в липні 2014 року проводжали у далеку дорогу Галину Степанівну Борисенко, останню з когорти вчителів-подвижників, учителька-пенсіонерка Раїса Олексіївна Майстренко з невимовною гіркотою в голосі сказала, що з Галиною Степанівною від- ходить ціла сільська освітянська епоха. Так, дійсно, вона відійшла. Але не зникла безслідно, бо залишилось багато учнів отих педагогів від Бога, залишилися вчителі, для кого вони були наставниками. Тож і взяли на свої плечі місію увіковічення пам’яті про старших колег гнідинські вчителі-пенсіонери: заслужений учитель України Василь Іванович Галатенко, Раїса Олексіївна Майстренко, Ольга Яківна Коваль, Ганна Федорівна Кудько, Катерина Михайлівна Шевченко разом із вічним завідуючим відділу освіти Бориспільщини, заслуженим учителем України, президентом благодійного фонду «Альта» Михайлом Яковичем Корніякою. …
   Тим часом настає момент зняти з меморіальної дошки біле полотнище і показати її усім присутнім. Це почесне право ведучі на- дають внуку Федося Максимовича Галатенка – Володимиру Володимировичу Галатенку, внуку Галини Степанівни Борисенко – Івану Миколайовичу Стефієнку, випускнику Гнідинської восьмирічної школи 1971 року, учню Марії Панасівни Птушкіної – Миколі Максимовичу Онищенку, молодшій доньці Марії Пилипівни Кошарної – Ніні Андріївні Кошарній, старшій доньці Марії Олександрівни Онищенко – Наталії Тимофіївні Посоховій, правнуку Антоніни Назарівни Яременко – третьокласнику Тимуру Вошкулату, рідному племіннику Федося Климовича Коваля – Володимиру Івановичу Ковалю. Спадає біле покривало, у виконанні жіночого вокального ансамблю «Родина» звучить невмируща «Вчителько моя», до меморіальної дошки лягають живі квіти, а з сірого граніту на присутніх уважно дивляться сім пар розумних, а водночас вимогливих і лагідних учительських очей. Вони тут, вони з нами і будуть на своєму високому посту вічно… Під портретами і присвятою напис «Вічна їм пам’ять та низький уклін від вдячних учнів», розгорнута книга і незгасимий вогник знань… Знову до мікрофона підходить Варвара Онищенко:
Це символічно.
Це іде крізь час.
Шкільний поріг об’єднує всіх нас.
Молоді вчителі естафету беруть.
Священну пам’ять бережуть.

   Сказане ученицею продовжила Ніна Григорівна Кудько: «Це пам’ять в серцях учнів, односельців і в оцій історичній книзі «Особового складу працівників Гнідинської семирічної школи», яку розпочав вести 20 жовтня 1943 року Микола Максимович Галатенко, директор школи у нещодавно звільненому від фашистів рідному Гнідині. А вже 15 грудня його мобілізували на фронт, звідки Микола Максимович не повернувся. Та повернувся після перемоги у школу його старший брат – Федось». Було хвилююче і символічно, коли з вуст молодих учителів Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Петра Яцика Тараса Сергійовича Кудька, Альони Вікторівни Шум, Олени Валентинівни Корбут, Оксани Володимирівни Калініченко, Любові Анатоліївни Клименко, Олесі Олексіївни Маринченко та В’ячеслава Віталійовича Яременка прозвучали коро- тенькі біографічні довідки про винуватців урочистостей. Ось їхні невеличкі розповіді:
    «Федось Максимович Галатенко народився у Гнідині в 1895 році. Педагогічну діяльність розпочав далекого 1912 року в рідному селі учителем церковно-приходської школи. Очолював Гнідинську школу впродовж 16 років. У голодному 1933 році організував для учнів безкоштовне харчування, доклав зусиль, щоб школа отримала статус семирічки. А який сад посадив разом з дітьми навколо шкільної будівлі! Федось Максимович зібрав архівні матеріали і створив рукописну історію рідного Гнідина. Ще у 1961 році проклав епістолярний місточок до села Гнідинці Варвинського району Чернігівської області, з яким сьогодні ми є побратимами. Районна газета «Колективіст» (нинішня «Трудова слава»), постійно друкувала численні дописи Федося Галатенка про життя гнідинців».
   «Галина Степанівна Борисенко, в дівоцтві Фарбун, народилася в селі Процеві 1 червня 1924 року. У Гнідинській школі почала працювати з вересня 1946 року. Шкільна стежина провела її від посади вчительки початкових класів до директора школи. Ні відповідальна робота керівника, ні життєві турботи не завадили Галині Степанівні писати історію Гнідинської школи. Рівне мереживо її почерку, зібрані матеріали-біографії про колег – сьогоднішнє наше надбання. Педагогічну справу матері продовжили донька – Любов Іванівна Лазаренко, багаторічний директор Вишенської школи. А бажання долучитись до сторінок історії та краєзнавства дісталось у спадок внуку – Івану Стефієнку». «
   Марія Панасівна Птушкіна, в дівоцтві Отрошко, народилася в сусідньому селі Вишеньки в 1921 році. Вчителькою початкових класів прийшла працювати в Гнідинську школу 10 жовтня 1943 року. Пізніше, отри- мавши вищу освіту, талановито вчила учнів української мови та літератури, за що нагороджена знаком «Відмінник освіти України». Для колег, особливо молодих, була мудрим і вимогливим наставником. Тривалий час успішно працювала заступником директора з навчальної роботи. Вдова фронтовика, Марія Панасівна разом із широким учнівським активом у 1972 році створила у школі Музей Бойової слави, що мав статус обласного».
   «Марія Пилипівна Кошарна, в дівоцтві Фесенко, народилась у селі Рогозів Бориспільського району в 1922 році. 6 грудня 1943 року призначена на посаду вчителя фізики та математики Гнідинської школи. Математик від Бога, комунікабельна, ерудована, вона мала заслужену пошану поміж учнів, колег, батьків. Кілька випусків школи – класи, де вона була класним керівником. Екскурсії, хвилини політінформації, допомога юних тимурівців односельцям – це Марія Пилипівна. Її молодша донька, Ніна Андріївна, за прикладом матері теж стала вчителькою».
   «Марія Олександрівна Онищенко, в дівоцтві Гапон, народилася у 1922 році в селі Бзові Баришівського району. Ні перерване війною навчання у Лубенському учительському інституті, ні каторжні роботи в Німеччині не перешкодили їй стати вчителькою і з 1 вересня 1945 року щиро навчати гнідинських дітей української мови. Марію Олександрівну називали універсальною вчителькою. Окрім рідної викладала ще й німецьку мову, а також біологію, трудове навчання. Була багаторічним незмінним бібліотекарем школи. Для багатьох гнідинців вона так і залишилась класним керівником – симпатичною, жартівливою, доброю».
  «Антоніна Назарівна Яременко, в дівоцтві Джіма, народилась у 1923 році в селі Процеві Бориспільського району. 1 березня 1946 року розпочалася її трудова педагогічна діяльність у Гнідинській школі. Все життя, аж до пенсії, вона була вчителькою початкових класів. Не одне покоління гнідинців має фотографію, де в гаю за «маленькою» школою на лавочці сидить Антоніна Назарівна, оточена серйозними і не дуже першокласниками. В її класах було і по 30, і по 40 учнів. Навчила всіх. За плечима Антоніни Назарівни – роки каторжної роботи в Німеччині, турботи про велику родину в Гнідині. В нашій пам’яті лишились її щирий оптимізм, весела вдача, осяйна посмішка».
   «Федось Климович Коваль народився у 1909 році в селі Гнідин. Його юність – це роки встановлення радянської влади, колективізація. Він, закінчивши церковно-приходську школу, вів гурток з подолання неписьменності серед гнідинців, був завідувачем хати-читальні, навчався на курсах для комсомольської молоді. Фронтовик. Інвалід ІІ групи. Федось Климович не мав спеціальної освіти, але впродовж 17 років проводив уроки трудового навчання в Гнідинській школі. Іноді просив вибачення у дітей і виходив з майстерні через нестерпний біль у пораненому плечі. Скільки потрібних речей навчили робити гнідинських учнів його «золоті» руки? Турбота про належний стан приміщень навчального закладу – теж його обов’язок як завгоспа. А ще в шкільному буфеті продавав найсмачніші в світі пиріжки з повидлом і чай».
   Розповідь про кожного з цих легендарних учителів завершувалась словами: «Да святиться, вчителю, твоє ім’я. Воно нам зорею сія». Потім були хвилюючі слова про своїх наставників — випускника Гнідинської восьмирічної школи 1963 року, підполковника міліції у відставці Василя Івановича Онищенка та випускниці 1975 року, активної учасниці громадського життя села Наталії Володимирівни Романюк. Поділився спогадами і Михайло Якович Корніяка, колишній багаторічний завідуючий районного відділу освіти, президент благодійного фонду «Альта», ініціатор встановлення меморіальної дошки. Кожного, хто на ній зображений, він знав персонально, знав і цінував як висококваліфікованих майстрів своєї справи. Їхні зусилля не були даремними, бо сьогоднішні успіхи гнідинської громади, переконаний Михайло Якович, базуються на міцному освітньому і морально-етичному підмурку, закладеному вчителями у свідомість своїх вихованців на уроках та в позакласній роботі. Тепло відгукнувся про ініціативу гнідинців встановити меморіальну дошку своїм вихователям, про Гнідинську школу загалом, про сільську громаду, яка свято береже власну історію та традиції заступник голови Бориспільської районної ради Іван Володимирович Недогибченко.
    Розчулена донька Марії Олександрівни Онищенко – Наталія Тимофіївна Посохова – від імені всіх рідних учителів- подвижників подякувала організаторам вшанування і вручила їм оригінальні сувеніри – фарфорові чорнильниці-невиливайки, якими користувались у школі до 70-х років минулого століття. Отак і закінчилась перша частина велелюдного відкритого уроку, присвяченого вшануванню світлої пам’яті вчителів-подвижників, а Ніна Григорівна Кудько повідомила, що урок продовжиться в шкільній актовій залі, куди всіх присутніх і запросила. Другу частину незвичного уроку шкільним дзвоником розпочала директор школи. Вона запропонувала переглянути документальний фільм про легендарних освітян, в основу якого автори – Василь Іванович Галатенко і Ніна Григорівна Кудько – поклали світлини зі шкільного архіву та фото із родинних альбомів, люб’язно надані дітьми небіжчиків. Кінофільм дозволив повернутись на кілька десятиліть назад і побачити Федося Максимовича Галатенка, Галину Степанівну Борисенко, Марію Панасівну Птушкіну, Марію Пилипівну Кошарну, Марію Олек- сандрівну Онищенко, Антоніну Назарівну Яременко та Федося Климовича Коваля молодими, сповненими сил і завзяття за своєю улюбленою справою – навчанням та вихованням дітей. В усі часи учитель почувався щасливим тоді, коли бачив позитивні результати своєї нелегкої праці. Колектив Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Петра Яцика сьогодні з честю продовжує усі творчі починання своїх славних попередників.
   Це засвідчила і процедура нагородження учнів, які посіли призові місця на районному й обласному етапах Всеукраїнських предметних олімпіад та стали лауреатами престижних конкурсів і змагань. Про них та про їхніх учителів-наставників «Срібна підкова» регулярно повідомляла в рубриці «Дошка пошани», а сьогодні вони всі отримували заслужені нагороди з рук сільського голови Олександра Йосиповича Лазаренка. Чому саме в цей день відбувалося віншування обдарованих школярів? Бо колись в Україні на 40 святих, а, можливо, з нагоди весняного рівнодення, завершувався навчальний рік і підбивались його підсумки: учні отримували відзнаки за старанне навчання, а вчителям адресувалась подяка від учнів за добру науку – в’язанка із сорока бубликів на шию. Оцю гарну традицію і відродили в місцевій школі. Ні, навчальний рік не закінчували. Зате кращих учнів нагородили і вчителям бублики вручили. Отримали їх і вчителі-пенсіонери та поважні гості святкового дійства. Вітаючи відзначених школярів, сільський голова принагідно подякував за плідну роботу педагогічному колективу навчального закладу. Тепле слово він сказав і на адресу Михайла Яковича Корніяки, відзначивши його моральну і матеріальну підтримку в реалізації проекту з виготовлення та встановлення меморіальної дошки.
    Гнідинські школярі вправні не лише у засвоєнні основ наук. Багато з них реалізують свої творчі здібності ще й у художній самодіяльності. Тож присутні в залі із задоволенням спостерігали за виступами бронзової призерки ІІІ етапу чемпіонату України з акробатичного рок-н-ролу восьмикласниці Юлії Моргунової, учасниць циркової студії «Кабріоль» другокласниць Дарини Ванчугової та Софії Майстренко, танцювального колективу «DREAM DANCE», яким керує Ганна Спиридонова. Кілька майстерно виконаних пісень подарували глядачам і учасниці новоствореного жіночого вокального ансамблю «Родина», яким віднедавна керує Віталій Сахацький. Вкотре задуматись про долю України змусив усіх одинадцятикласник Тарас Тригуба, емоційно продекламувавши пролог до поеми «Мойсей» Івана Франка. А свої власні вірші, написані на злобу дня, читав сільський поет Володимир Савон, випускник місцевої школи 1987 року.
   Потім слова попросив Володимир Володимирович Галатенко і передав школі книгу «Кобзар», якою був свого часу нагороджений Федось Максимович Галатенко за співпрацю з районною газетою «Соціалістичні лани» (нині «Трудова слава»). Завершити ж розповідь про цей хвилюючий, насичений і смутком, і позитивними емоціями, день хочемо поетичними рядками Наталії Андріївни Оробченко, старшої доньки Марії Пилипівни Кошарної. В силу житейських обставин вона не змогла приїхати до школи, але надіслала власного вірша, взявши епіграфом до нього глибокі за змістом слова Тараса Шевченка: «Діла добрих оновляться, діла злих загинуть». Кому він адресований – зрозуміло із заголовка.
Моїм дорогим учителям.
Є в світі істини, прості, як правда:
Любить людей, з добром у серці жить
І скільки стане сил, уміння та бажання
Громаді чесно, до кінця служить.
Не ображаючи патріотичних візій
Всіх жителів сусідніх сіл і міст,
І розумом, і серцем відчуваю,
Що Гнідин має особливий зміст.
Тут, у сплетінні доль і битві віковічній
Добра і зла, перемага добро!
Й сьогодні ми, вшановуючи пам’ять
Учителів цих славних,
Із гордістю говорим: Повезло!
І школі, і селу,
Що провидіння Боже зібрало їх разом
Де треба й в добрий час,
Який заклав фундаментів основи
Із знань, емоцій щирих…І для нас,
Що вже свої шляхи проклали й зупинились,
Й для тих, хто лиш зібравсь в дорогу на зорі,
Як пам’ятка на гнідинських скрижалях –
Вони були щасливі вчителі!!!
Вони любили і свою роботу,
Й себе в роботі вміли шанувать,
І учнів, і батьків цінили й розуміли,
І вдома борщ варили теж «на п’ять».
Традиції красиві, мудрі, вічні
У Гнідині достойно бережуть!
Тож для добра, надії, віри, щастя
Хай стелеться у душах наших завжди
Лише до Храму пам’яті й любові
Осяяна знаннями світла путь!

Іванна Карпенко
для газети для Гнідинської сільської громади «Срібна підкова»

Переглядів: 107 | Додав: school | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
БК© 2017
календар
«  Квітень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Пошук по сайту
Контакти
08340
Київська область
Бориспільський р-н
с.Гнідин,
вул. Заводська 7
т/ф.(045 95)4-11-43 директор

4-16-09 секретар
4-16-08 заступники
4-16-11 бухгалтерія
4-16-10 каб.інформатики

Пишіть нам!