Музейна кімната Павла Чубинського

Ми перед світом в пісні з рушником

Всі гордимося славним земляком,

Бо, маючи такого сина,

Іще не вмерла наша Україна.

Іще не вмерла і не вмре,

Допоки пам’ять в нас живе.

То ж і вітаєм в нашій хаті

Усіх, хто помислом багаті,

Хто доторкнувся серцем чистим

До праць етнографа і фольклориста.

Ніна Кудько

  Такими рядками зустрічає відвідувачів Музейна кімната Всесвітньовідомого етнографа та фольклориста Павла Платоновича Чубинського. Її відкриття відбулося 18 грудня 2003 року і було приурочене до візиту Голови Верховної Ради України Володимира Михайловича Литвина, який брав участь в урочистях з нагоди присвоєння Гнідинській школі імені Петра Яцика.

Свого часу Павло Платонович був у Гнідині, записував казки, які увійшли в VІ том «Трудів етнографічно-статистичної експедиції в Західно-руський край». Тож музейна кімната – це праця гнідинських вчителів та допомога краєзнавця Андрія Зиля. Це гнідинська шана і вдячність Павлу Чубинському.

У кімнаті 5 стендів. Їх назви із вірша Чубинського «До моєї Катрусі». Під кожною строфою слова-спогади про Павла Платоновича його соратників, друзів, шанувальників: Олени Пчілки, Софії Русової, Федора Вовка, Івана Франка.

Перший стенд – «Я марне сили не потрачу і жнив своїх таки діждусь» розповідає про дитячі та юнацькі роки, навчання в Києві та Петербурзі.

Другий – «І молоді літа свої я скоротив на чужині» присвячений рокам заслання в м.Пінега Архангельської губернії, внесок у розвиток географічного дослідження Півночі Росії.

Третій – «Я в світі щиро працював, я сіяв те, що Бог послав». Перед відвідувачами карта України з маршрутами етнографічно-статистичних експедицій, за результатами яких він отримав золоту медаль Російського Географічного Товариства. Поряд світлини і розповідь про те, як Чубинський був у Гнідині.

Четвертий стенд «Я мов по смерті оживаю» - це ім’я Чубинського в історії України, в історії  Бориспільщини та Борисполя.

П’ятий  стенд – « Тепер прийшла моя весна». Наші сучасники розповідають про дослідження біографії Чубинського, його родовід, історію створення Державного Гімну. В інтер’єр музейної кімнати вписався дерев’яний буфет, що його передали в школу нащадки Сакія Арсентійовича та Пелагеї Минівни Маринченків. Свого часу він належав родині Івана Криницького, з яким приятелював П.П.Чубинський. Це вже гнідинська сторінка видатного етнографа… Чільне місце в кімнаті займають експонати з різних областей України, які гнідинські школярі привезли з етнографічних експедицій.

Н.Г.Кудько, директор школи