ІСТОРІЯ ГНІДИНСЬКОЇ ШКОЛИ.

Початок систематичної шкільної освіти в с.Гнідин відноситься до 1885 року, коли була відкрита перша церковно-приходська школа. На цей час 90% населення Гнідина було неписьменним. Мали освіту лише церковнослужителі та торговці. Також вміли читати й писати дехто з заможних громадян. Нововідкрита школа спочатку працювала в будинку священника, а потім у дяка. Вони ж і були першими вчителями та навчали 10-15 хлопчиків з більш заможних родин. В 1890 році школу було розміщено в спеціально найнятій хаті. Кількість учнів збільшилась до 25, з'явився в селі і перший учитель із відставних солдат на прізвище Заяров.

В 1895 році для школи збудоване приміщення з однією класною кімнатою і квартирою для вчителя. Тут навчалось 35-40 учнів, більшість хлопчики.

В 1896 році учителем в школі став житель с.Вишеньки Коломієць Марко Іванович. Він же організував і церковний хор, який поряд з релігійними розучував і українські та російські народні пісні. Це поклало початок культурного життя на селі. Працювали в школі й інші вчителі. Одним з них був наш односельчанин Галатенко Федось Максимович, який працював спочатку помічником учителя, а з 1912 по 1915 рік виконував обов'язки учителя церковно-приходської школи. Школа давала початкову освіту. Навчання проводилось російською мовою. Вчили читати, писати, арифметики, обов'язковим предметом була церковнослов'янська мова, а також "закон божий", який викладав місцевий священник. Він же здійснював нагляд за "благонадійністю" учителів і учнів. Школа вміщувала до 40 учнів. Основними засобами виховання і навчання були різка, лінійка; смикали учнів за вуха, ставили на коліна (нерідко на гречку або сіль). Кращі з учителів, які пішли в школу за покликанням, не вживали жорстоких покарань, і їх любили учні, поважали батьки.

В 1910 році земство вирішило відкрити в Гнідині земську двокласну школу. Розпочалось будівництво приміщення і в 1913-1914 навчальному році школа вступила в ряд діючих. Приміщення школи мало 2 класні кімнати на 40-45 учнів кожна, кімнату для бібліотеки та дві двокімнатні квартири для вчителів. В школі навчалось 60-70 хлопчиків, а дівчатка продовжували навчатись у церковно-приходській школі. Першими вчителями земської школи були: Пшеничний Володимир Іванович та Курганська Олександра Петрівна.

Перший рік після жовтневого перевороту в селі продовжувала працювати земська початкова школа, приміщення якої, як народне добро, перейшло у власність народу. Церковно-приходська школа була закрита, а її приміщення перетворене спочатку на хату-читальню, а згодом на сільський клуб. У 1943 році це приміщення було зруйноване вибухом бомби.

В роки громадянської війни Гнідинська школа працювала з великими перебоями, без програм і підручників. Учителі майже не отримували заробітну плату, терпіли нестатки. У Гнідині в той час працювали Курчанська Олександра Петрівна і Чикилевська Марія Іванівна.

Систематичне навчання в школі почалося з 1922 року. З кожним роком зростало число учнів. Так, в 1925 році в чотирьох класах-комплектах навчалось 120 учнів, працювало 4 вчителі. Як кращих учителів школи за період з 1922 по 1933 рік слід відмітити Криницького Володимира Андрійовича, Чикилевську Марію Іванівну, Ворону Марію Никонорівну, Лозянка Марка Григоровича, Лозинського Леоніда Сергійовича. Одночасно з роботою в школі велась робота на селі по ліквідації неписьменності і малописьменності серед молоді і дорослого населення. Ця робота тривала майже 5 років і завершилась в основному до 1930 року. Активну участь у цій роботі взяли активісти Галатенко Микола Максимович, Кудько Каленик Федорович, Маринченко Сакій Арсеньович, Коваль Федось Климович, Борисенко Андрій Федотович, Поненко Яків Сергійович та ін.

В 1928 році в сусідньому селі Вишеньках було відкрито семирічну школу. До 5-го класу цієї школи пішли і учні з Гнідина, які закінчили 4 класи. Уже в 1931 році семирічну освіту здобули такі жителі нашого села: Білойван Тиміш Свиридонович, Галатенко Антон Максимович, Набоченко Сергій Трохимович, Півторацький Іван Степанович та Середа Григорій Іванович. Вони згодом здобули середню і вищу освіту.

На початку 1933-1934 навчального року кількість учнів Гнідинської початкової школи зросла до 200. В школі працювало 6 учителів. Доводилось працювати в 2 зміни. Назріла необхідність відкриття семирічної школи і в Гнідині. Та це стримувалось відсутністю необхідного приміщення.

У грудні 1932 року завідуючим школою був призначений Федось  Максимович  Галатенко,  син  місцевого селянина.

Важкий це був час. Голодомор 1932-1933 років відбився і на роботі школи. В селі залишилось більше десятка дітей, круглих сиріт, батьки яких померли з голоду, а також велика кількість напівсиріт. Щоб залучити їх до школи, потрібно було надати всім матеріальну допомогу, перш за все продуктами харчування, а сиріт взяти на повну опіку. При допомозі колгоспу при школі була відкрита їдальня, яка забезпечувала гарячими сніданками всіх дітей. Сільська Рада передала школі будинок, який пустував, а в ньому школа організувала інтернат для дітей-сиріт. Обладнали приміщення, одягли і взули дітей-сиріт, організували для них триразове харчування. Вчителі по черзі працювали в інтернаті. В результаті цих заходів усі діти шкільного віку відвідували школу. Інтернат проіснував при школі до 1934 року, а потім був переданий колгоспові, хоча вчителі залишались його шефами. Так, дякуючи громадянській позиції директора школи Галатенка Ф.М. та голови сільської ради Дзюби М.С., гнідинські діти були врятовані від голодної смерті і змогли здобувати освіту. Й до сьогодні колишні вихованці інтернату з вдячністю згадують Шевченко Марту Григорівну, що доглядала їх.

На початку 1934 року педагогічний колектив звернувся з клопотанням до сільської Ради та правління колгоспу про допомогу в побудові другого шкільного приміщення, щоб можна було відкрити в селі семирічку.Це прохання було підтримане сільським керівництвом і восени 1935 року нове приміщення на 2 класи вступило в дію. Обладнання для нових класів було виготовлене в шкільній майстерні під керівництвом викладача праці Шорського Модеста Васильовича і його помічника Коптілого Івана Никифоровича. їх руками були зроблені парти, столи, стільці, дошки та інше обладнання. В цьому ж році було зведено житловий будинок для вчителів, сарай, комору-амбар, льох, розширили подвір"я школи.

На прохання батьків, педагогічного колективу і громадських організацій літом 1934 року Наркос дав дозвіл на відкриття в Гнідині семирічної школи і в 1934 -1935 н.р. було зроблено перший набір до п"ятого класу. Школа наповнилась новими вчителями старших класів. Так, учителем мови була Гурська Валентина Архипівна, математики і фізики -Чорноголовкін В.А. В молодших класах працювали молоді вчителі: Калініченко Іван Лаврінович, Марінченко Кирило Савович, Салівон Іван Купріянович, Харченко Олена Іванівна. Першим директором Гнідинської семирічки був Галатенко Федось Максимович.

За 1935-1937 p.p. при школі була створена бібліотека, в якій налічувалось близько 2 тис. книг художньої, наукової, політичної та методичної літератури. Школа придбала прилади для уроків фізики, хімії, наочність для уроків мови, історії, географії, прородознавства. В 1937 році відбувся перший випуск сьомого класу. 27 юнаків і дівчат здобули семирічну освіту в рідному селі. Таким чином, тепер всі діти здобували не тільки початкову, а й семирічну освіту. Великою допомогою в боротьбі за охоплення учнів школою були гарячі сніданки для всіх учнів, започатковані ще і в 1932-1933 роках. Матеріальною базою для гарячих сніданків було пришкільне господарство: 1га городньої землі, 2 га польової і 3 га сінокосу. Колгосп допоміг школі придбати корову, коня, свиней. Пришкільне господарство було одним з кращих у районі. П"ять разів Гнідин відсвяткував випуск учнів із школи. Останній - в 1941 році.

         Коли у вересні 1941 року село захопили фашисти, школа була перетворена на початкову, з обов'язковим викладанням "закону божого". Не всі діти могли учитися в роки окупації навіть в початковій школі. Приміщення відібрали від школи: в одному містився старостат, а в іншому - поліцейська управа. Так було аж до вересня 1943 року, коли в ніч з 26 на 27 вересня село було звільнене. Заняття ж розпочалися аж 18 листопада, коли було звільнено Київ і німців відігнали далеко за Дніпро. Це був урочистий день в селі. До учнів і батьків звернувся директор школи Галатенко Микола Максимович з вітаннями. Роботу почали всі класи. В 5-7 класах було багато перспектив. Працювали в дві зміни, але через декілька днів у школі знову розмістили військовий шпиталь, а учні навчались у кількох сільських хатах. Так училися до кінця січня, а потім відновились регулярні заняття в школі.

Перший після окупації пед.колектив працював у такому складі:

Галатенко Микола Максимович (директор); Степанова Євдокія Василівна (завуч); Коломієць Марія Онуфріївна (мовник); Кошарна Марія Пилипівна (математик); Щербак Марія Макарівна (природник); Марченко Іван Денисович (історик); Желевська Наталія Семенівна ( поч.кл.); Птушкіна Марія Панасівна (поч.кл.); Мироненко Настасія Яківна (поч.кл.); Борисенко Катерина Іванівна (поч.кл.). В кінці грудня 1943 року пішов на фронт директор школи Галатенко М.М., який поліг смертю хоробрих. Директором було

призначено Коломієць Марію Онуфріївну, а з серпня 1944 року Степанову Євдокію Василівну. Кінець першого після звільнення навчального року ознаменувався випуском 22 семикласників.

В середині 1945 року повернувся з армії Галатенко Федось Максимович, який і очолив школу, а Степанова Є.В. стала його заступником. Під їх керівництвом було відремонтовано приміщення №1, підведено фундамент під будинок №2, відремонтували побиті осколками дахи, провели капітальний ремонт внутрішніх приміщень, розширили садибу школи, посадили садок, каштани, обсадили подвір"я жовтою акацією. Поступово школу забезпечили необхідним навчальним приладдям, відновили бібліотеку.

Кількість учнів зростала, доходила до 320 чоловік. Збільшилось число вчителів. Прибула з евакуації Харченко Олена Іванівна, повернувся з Радянської армії Салівон Іван Купріянович, були призначені в школу Борисенко Галина Степанівна, Братусь Галина Михайлівна, Онищенко Марія Олександрівна, Яременко Антоніна Назарівна.

Школа працювала в дві зміни. Влітку вчителі і учні допомагали в роботі колгоспу. Навчально-виховна робота проводилась на високому рівні. Добре була поставлена робота гуртків: юннатів (Братусь Г.М.), історичного (Галатенко Ф.М.), хорового (Борисенко Г.С.), хором і драматичним гуртком при клубі керувала вчителька Птушкіна М.П.

Учителі багато уваги приділяли громадській роботі: читали лекції, проводили бесіди, літом були постійними агітаторами в бригадах і на фермах. Найкращими агітаторами були Степанова Є.В., Кошарна М.П. Учителі власними силами ставили гї'єси, давали концерти. Школа вийшла в ряди передових по району і користувалась авторитетом в селі.

Велику допомогу надавали школі голови колгоспу, особливо Соченко Петро Мефодійович і Кошарний Федот Петрович. Сприяли роботі школи і голови сільради: Середа Захарій Миколайович, Онищенко Іван Петрович, Дзюба Марко Семенович.

В цей час в школі сформувався міцний, працьовитий учительський колектив. Великою заслугою в його створенні була робота директора школи Галатенка Ф.М. і завуча Степанової Є. В.

В 1956 році Галатенко Ф.М. та Степанова Є.В. вийшли на пенсію по старості. В лютому 1957 року Євдокія Василівна померла, залишивши після себе добру пам"ять не тільки серед учителів та учнів, а й серед всіх жителів села.

За час до 1 січня 1964 року в школі змінилося чотири директори, що звичайно було не на користь справи. Протягом двох навчальних років (1959-1960 та 1960-1961 н.р.) школою керував Маринченко Кирило Савович. Він починав учителем ще до війни, потім фронт, викладацька робота в військовому училищі, звання полковника. Він багато зробив для стабілізації навчально-виховної роботи, зміцненню матеріальної бази. Було придбано багато наочних посібників, літератури, шкільних меблів, радіолу, кіноапарат, 2 кіноскопи. В 1960-1961 н.р. школа була перетворена у восьмирічну загальноосвітню трудову політехнічну школу. При школі було організовано групи продовженого дня.

В 1962-1963 н.р. школу очолив Сидоренко Микола Радіонович. Він багато зробив для реконструкції цегляного будинку зерносховища, який передав школі колгосп ім Чапаева. За літо там було зроблено водяне опалення, вигороджено приміщення для чотирьох класів і там почали працювати початкові класи. Але в цей час було допущено й значної помилки: не заручившись гарантіями щодо будівництва нового шкільного приміщення, було зруйноване приміщення школи №2. Це дещо погіршило умови роботи школи

На початок 1964 року в школі навчалось 208 учнів, працювало 15 учителів, з них 9 - з вищою освітою, 3 вчителі навчалось заочно.

Цікаво, що на цей же час в селі мали вищу освіту 48 чоловік, середню - 181 чоловік, 7-8 річну - 393 чоловік. В селі не було жодного неписьменного.

З випускників школи Коваль Михайло Климович та Кудько Микола Каленикович мали вчену ступінь кандидата наук. Перший історичний, а другий - технічний. Михайло Климович працював викладачем в сільськогосподарській академії, а Микола Каленикович - в ракетно-космічному конструкторському бюро. Пізніше він стане лауреатом Державної премії СРСР в галузі науки і техніки.

Одному з перших випускників Гнідинської семирічки, Кравченку Івану Хотовичу, за мужність і героїзм в боях з німецько-фашистськими загарбниками, було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Загинув він за кілька днів до Перемоги в Берліні.

Весною 1967 року школа відзначила урочисту подію - 30-річчя першого випуску семирічки. Відбулась хвилююча зустріч учнів та вчителів з випускниками 1937 року.

Школа, як і раніше, працювала в двох приміщеннях, що знаходились на значній віддалі одне від одного. Це було великою незручністю. Але колектив працював творчо і успішно долав усілякі негаразди. Очолювала його Борисенко Галина Степанівна, що пройшла в цій школі шлях від учителя початкових класів до директора. Заступником директора була теж досвідчена вчителька Птушкіна Марія Панасівна, що працювала в школі з осені 1943 року. Особистим прикладом, педагогічним тактом і досвідом учили вони молоде покоління учительського колективу. Заслуженою шаною і повагою користувалися також вчителі старшого покоління: Онищенко Марія Олександрівна, учитель української мови і літератури, Кошарна Марія Пилипівна, учитель математики, Яременко Антоніна Назарівна, учитель початкових класів. їх приклад наслідували трохи молодші Онищенко Таїса Архипівна, Городецька Галина Іванівна, Шендрик Федір Харитонович. Творчо працювали з учнями вчитель співів Сацюк Олексій Андрійович, а потім Торговець Анатолій Дмитрович. В ці роки до школи прибули молоді вчителі Черниш Галина Федорівна (початкові класи), Ремінь Ольга Яківна (математика і фізика), Токаренко Ніла Іванівна (фізкультура), Лозянко Віра Михайлівна (поч.класи), Дідик Раїса Олексіївна (рос.мова і література), Разіна Наталія Кузьмівна (англ.мова)., Дідик Галина Олексіївна, Дремлюга Галина Юхимівна (поч.класи), Мозгова Катерина Петрівна (географія).

Таким чином сформувався колектив, де поєднався досвід вчителів старшого покоління з ентузіазмом і завзяттям молодих. І це давало позитивні результати. Близько 50% учнів навчалось на "4" та "5". На районних предметних олімпіадах школа займала одні з кращих місць. У школі не було правопорушників.

Значну роботу по трудовому навчанню і вихованню дітей здійснював вчитель трудового навчання Коваль Федось Климович. Не маючи педагогічної освіти, він мав педагогічне покликання і "золоті" руки. Активно працювали учні на навчально-дослідних ділянках. Зароблені гроші використовувались для організації дозвілля учнів, проведення екскурсій, походів, спортивних змагань.

Активно діяла піонерська організація. її робота активізувалась з приходом на посаду старшої вожатої Тютюн Валентини Василівни, випускниці школи, яка заочно здобувала професію педагога. Широко розгорнулась пошукова робота. Активно діяв загін слідопитів, який очолювала Птушкіна М.П. Вони встановили тісний контакт з колишніми воїнами 136-ї дивізії, що визволяла село. З 1968 року розпочались регулярні зустрічі з воїнами дивізії. Учнями було віднайдено багато втрачених імен. Рідні дізнавались про долю "безвісті пропалих" батьків, дідів, братів, сестер. За матеріалами пошуків у школі була обладнана кімната бойової слави, а потім і музей 136-ї стрілецької дивізії.

В 1973 році в школі почав працювати учнівський духовий оркестр. Керував ним колишній учень школи, а тепер соліст Київської філармонії Маринченко Анатолій Самійлович. За короткий час цей колектив став кращим серед духових оркестрів району.

В школі склався дружний колектив обслуговуючого персоналу. Це кухарі Галатенко Тетяна Захарівна та Галатенко Марія Оверківна, прибиральниці Дзюба Наталка

Юхимівна, Кошарна Параска Гордіївна, Білойван Ольга Костянтинівна. Вони були прикладом для учнів у сумлінному виконанні своїх обов"язків.

Починаючи з 1968 року всі випускники восьмирічки продовжували здобувати середню, середню спеціальну та вищу освіту. При школі був відкритий консультаційний пункт Бориспільської заочної школи і вся молодь до ЗО років та значна кількість старших людей змогли здобути середню освіту.

Протягом сімдесяти років відбувається омолодження педагогічного колективу. На зміну вчителям-ветеранам Птушкіній М.П., Онищенко М.О., Кошарній М.П., Яременко А.Н., Борисенко Г.С., Ковалю Ф.К. приходять молоді педагоги Митяй Василь Гнатович, Митяй Ольга Гнатівна, Кондратенко Тамара Сергіївна, Швачка Лілія Григорівна, Ткаченко Тетяна Володимирівна, Петрик Наталія Григорівна, Шевченко Катерина Михайлівна, Левченко Валентина Омелянівна.

Проходять зміни і в керівництві школи. В 1973 році школу очолив Власенко Василь Семенович, діяльний, енергійний керівник, але його переводять в Старинську середню школу. В 1974 році директором був призначений Москотін Павло Федосійович. Але й він в 1975 році залишив школу і директором став випускник Київського педінституту ім.Горького Галатенко Василь Іванович, що закінчив Гнідинську школу. В 1977 році при активній підтримці батьків було розпочато спорудження нового приміщення школи методом народної будови. В 1979 році Галатенка В.І. було переведено директором Ревнівської середньої школи, а завершення будівництва   нового   приміщення   припадає   на   початок директорування Стрілько Валентини Василівни. Воно тривало до 1992 року і стало поворотним моментом в житті школи. За цей час школа стала правофланговою в боротьбі за відновлення національного змісту освіти. На її базі почала роботу Мала академія народних мистецтв, в рамках якої з учнями працювали відомі діячі української культури: Ніна Матвієнко, Анатолій Погрібний, Дмитро Чередніченко, Галина Кирпа, Петро Осадчук, Віктор Лузан, Степан Щербакта ін.

Її робота стала прикладом для наслідування в багатьох школах України. В цей час вчителі школи розробили і видали ряд підручників та навчальних посібників, які були першими ластівками в оновленні змісту навчання, перетворення його на справді національну. Зусиллями Валентини Василівни, при активній допомозі друзів школи було вирішено питання будівництва нового типового приміщенння школи. Адже вона набула з 1990 року статусу середньої. 1992 рік став особливим в історії школи: відбувся перший випуск 11-го класу, а 1-го вересня відкрилась прекрасна світла будова нової школи.

З 1992 року на директорську посаду повернувся Галатенко В.І., який керував  школою до 2006 року.

Матеріал підготував Галатенко В.І.