Субота, 18.09.2021, 18:48


Головна Реєстрація Вихід Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Опитування
Оцініть мій сайт
1. Відмінно
2. Жахливо
3. Добре
4. Непогано
5. Погано
Всього відповідей: 397
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
1
1
 Петро Яцик


Петро Яцик Petro YatsikТАК МОЖНА ДОСЯГТИ УСПІХУ В ЖИТТІ

(Лист до українських школярів)

  Дорогі старшокласники! Я ніколи не зби­рався бути вчителем, тому не маю наміру читати вам лекцію, але хочу поділитися з вами кількома життєвими правилами, які допомогли мені досягнути деяких успіхів. Моя філософія життя завжди була дуже проста: «Мале зроблене є завжди більше, ніж балаканина про найбільші подвиги».

Коли я був молодим хлопцем, то все любив прислуха­тися і говорити зі старшими. Багато з них радили мені стати адвокатом, щоб боронити правду в світі. Коли мені було 18-20 років, була війна і правничі школи були за­криті. З технічних шкіл я вибрав молочарську. Після її закінчення мене призначили інспектором молочарень у моїй окрузі. Оскільки я закінчив навчання з відмінними оцінками, мені здавалося, що я дуже багато знаю про уп­равління молочарнями. Я, напевно, і поводився, як усе­знайко, і люди, які вже довго практично працювали в мо­лочарнях, Відчували мою зверхність, і мені важко було з ними порозумітися. Минуло шість місяців, доки я збагнув, що ці досвідчені працівники молочарень хоч і не мають освіти і такого широкого теоретичного знання про мо­лочарство, як я, зате знають кожну подробицю своєї праці. Вони швидко і вправно розв'язували проблеми, пов'язані з їхньою працею. Отже, практично їхні знання були не меншими, а лише інакшими за мої. Коли я це зро­зумів і почав ставитися до тих людей, як до рівних або і кращих від мене, мені стало набагато легше співпрацю­вати з нашими. А щира співпраця між членами якої-небудь установи є надзвичайно корисна і /для установи, і для всіх її членів.

Для узгодження управлінням молочарнями інспекто­ри (між якими я був наймолодший) часто з’їжджалися на спільні конференції. На цих конференціях під час обміну /гумками я відчув, що мої знання не є більші від їхніх, на­впаки, мені бракує багатьох елементарних знань.

1945 року я опинився в Баварії (Німеччина). Відчуваю­чи потребу здобути більші знання, я закінчив середню школу і вступив на студії політичної економії, а рівночас­но—в школу мов: німецької, іспанської і англійської. З моїх лекцій економіки я засвоїв собі два розумні правила. Перше підказав мені Гете: «Людина, яка будує своє життя, спираючись на плоди праці своїх рук і своєї голови, ніко­ли не розчарується». А до другого дійшов я сам: «Якщо хтось виробляє те, що потрібне людям, і робить це краще і більше, ніж інші, його прибутки будуть більші, і він отри­має більше поваги від людей». Крім тих двох правил, я ще виплекав задля самодисципліни свою засаду: «Коли ба­чиш, що щось не є добре, зроби так, щоб було добре». Усе це разом можна підсумувати: «Не нарікай, роби добру роботу, а винагорода прийде*.

1949 року я прибув до Канади. Мені було 27 років, я мав знання ламаної англійської мови і сім долярів у ки­шені. Першою працею, яка мені трапилася, була дуже ма­лооплачувана — миття посуду в ресторані. Молодий, амбітний і трохи освічений, я соромився, що змушений виконувати таку працю. Я казав собі: працюй, але тримай очі та вуха відкритими і шукай чогось кращого. Невдовзі я знайшов кращу і грошовитішу роботу.

З кожного періоду життя людина може винести щось по­зитивне. Нагородою для мене за чотири тижні миття по­суду в ресторані було те, що за останні сорок років миття і к куду вдома завжди здається значно легшим завданням, і при нагоді я з приємною усмішкою згадую початок мо­го добробуту в так званому капіталістичному світі.

1950 року разом з двома приятелями ми заснували ук­раїнську книгарню в Торонто і назвали її «Арка*. Ця кни­гарня не лише поширювала науку і культуру в українській громаді, а також виявилася дуже добрим джерелом за­робітку. В 1954 році ми вирішили, що трьом спільникам уже затісно в одній крамниці і розійшлися.

Цього самого дня я нерозважливо погодився приєдна­тися до виробничо-будівельної спілки, яку заснували вісімнадцять інших українців. Я вживаю слово «нерозважливо», бо, як виявилося пізніше, фірма не мала того, про що мені по-секрету говорив один з її управителів, а мала дуже погану славу серед фахівців, клієнтів і креди­торів. У англійській мові є прислів'я: «Investigate Before invest* (перевір перед тим, як інвестувати). Я того моменту ще не розумів, і по-українськи повірив на слово (як пізніше виявилося — неправдиве), і попав, як це до сьо­годні називаю, до українського колгоспу в Канаді Тут хо­чу підкреслити, що було нас 18 однакових українців, які хотіли самі в себе працювати і збагачуватися, — отже, наші бажання були однакові. Але замість того, щоб разом і віддано працювати для нашого спільного підприємства, кожен хотів з підприємства чим більше отримати для се­бе. Отже, працювали ми не доцентрово, а відцентрово: працювали, а прибутку не було. Коли в родині або спілці люди дбають тільки про свою користь, спільного добра

бути не може.

1961 року я розрахувався зі спільниками зі збитками для себе і таким чином утік з «колгоспу*, заснувавши своє власне будівельне підприємство. За чотири роки моє підприємство збільшилося в чотири рази, а моїх 16 спіль­ників збанкрутували. В цьому невмінні і небажанні спільно працювати для спільного добра лежить причина, чому за 100 років життя в Канаді чи Америці ми, українці, не маємо жодного поважного спільного підприємства. Сьогодні ми бачимо, як укладається співпраця між нашим

урядом і Верховною Радою України, і це — віддзеркален­ня тієї самої психічної настанови. Я навмисне замислив­ся над цим, щоб спонукати вас, молодих, до того, аби, крім інших наук, ви вчилися співпрацювати один з од­ним. Я проваджу своє підприємство до сьогодні. Ос­танніх 8 років будівельна ділянка в Канаді перебуває в складній, скрутній ситуації, але для того, хто сумлінно працює, знає своє діло і робить лише те, що вміє найкра­ще, ризик набагато менший.

Щиро дякую, що ви мали терпеливість вислухати ко­ротку історію моєї ділової кар'єри. Я хотів її вам переповісти тому, що більшість із вас, напевне, задумується над тим, який життєвий шлях вибрати в цих складних ча­сах. На мою думку, незалежно від того, який це буде шлях, ви починаєте його правильно, бо здобуваєте добру освіту. Я хочу також нагадати, що вам випадає на долю ве­лика честь і велика відповідальність: будувати нову демо­кратичну державу! Від кожного і кожної з вас у деякій мірі залежатиме добробут країни. Якщо зробите добре, то до­бре й буде. Зробите зле, то буде зле. Хочу сподіватися, що після здобуття освіти і ваших дипломів, ви будете твори­ти добро для себе та інших.

Деякі з вас, може, думають, що зрозуміння мого життя і причини моїх успіхів у Канаді не мають жодного відно­шення до вашого життя в Україні. Так воно не є. Бо хоча Ук­раїна довгі роки існувала в межах радянської імперії і спи­ралася на політичну й економічну систему, яка виявилася відсталою і нежиттєздатною, тепер нова українська держа­ва швидко стає інтегральною частиною світової спільно­ти. Цей процес особливо швидкий з огляду на блискавич­ний розвиток технології: факсів, теле- і електронної комунікації, інтернету, які поєднують всі країни в гак зване «глобальне село». В таких умовах закони, які вирішують на­уковий, професійний чи фінансовий успіх, однакові для людей в Канаді і Україні, Європі, Америці й Азії.

Радянська система відучила людей творчо працювати, прищепила їм інші якості: відмову від особистої ініціати­ви та відповідальності, зосередженості на своїй осо­бистій користі. Я часто чую в Україні такі вислови: «О, як­би я міг знайти собі таку-то посаду і якби мені платили так, як платять спеціалістам в Канаді чи в Америці...» Я не згоден з таким егоїстичним підходом до праці. Лише тоді, коли ми докладемо всіх зусиль і виконуватимемо добре працю, яку нам доводиться робити, незалежно від того, чи задовольняє вона повністю наші особисті амбіції і фінансові сподівання, — лише тоді ми доб'ємося успіхів. Виконуючи нашу роботу добре і совісно, ми почнемо лю­бити її продукт. Директор банку, з яким я часто маю спра­ву, любить повторювати прислів'я: «Чим більше працюєш, тим більше тобі щастить».

Я також вірю в те, що добрий працівник-спеціаліст зможе знайти для себе відповідну посаду. У всьому світі найбільший дефіцит робочої сили існує саме на найвідповідальніші і найоплачуваніші посади. Я завжди мав великі проблеми з добором добрих працівників для моєї фірми: не таких, які лише думали б про власну ки­шеню, але таких, які готові були б сумлінно працювати для розвитку фірми. У всьому світі важко знайти менед­жерів, які виправдали б свою зарплату. Я готовий плати­ти своїм працівникам навіть 100 000 доларів у рік, якщо вони доведуть мені, що вміють заробити для фірми 120 000 доларів.

Сьогодні багато молодих людей і в Україні і на Заході чваниться своїми удаваними здібностями і кваліфікаціями і вимагає високих зарплат,яких вони згодом не можуть ви­правдати, їх, може, й приймуть на працю, але за три — шість місяців звільняють. Це вказує на те, що треба знати себе і бути реалістом. Треба більше вимагати від себе, перш ніж вимагати цього від інших. Все в житті має свою ціну, і ми повинні знати вартість нашої праці у порівнянні із зар­платою, якої вимагаємо. Як я вже згадував, протягом пер­ших чотирьох років у Канаді я чотири рази мріяв місце ро­боти в чотирьох різних фірмах. Я не знав ТОДІ, як співпрацювати з людьми, і мусив цього навчитися.

Хочу підкреслити ще одну справу, надзвичайно важли­ву в житті. Це — саме поняття чесності і етики. Коли лю­дина має вже більше, ніж потрібно для існування, тоді життя перестає бути змаганням за заробіток, а стає грою. Кожна гра має свої засади і правила чесності. Бізнес має свої непохитні правила і засади, від яких чесний бізнес­мен не повинен відступати. Гроші можна втратити і зно­ву заробити, але коли бізнесмен втратить славу чесного гравця, він вже ніколи її не поверне. Тому раджу вам учи­тися чесної гри в бізнесі, бо це на все життя дасть вам на­багато більше вдоволення і користі.

Кожному з нас треба навчитися співпрацювати з інши­ми, щоб спільно досягнути кращих результатів і збудувати краще життя. Ніхто не може досягнути дуже багато на­одинці. Тому ми повинні бути вдячні тим, хто нам допома­гає. Кожен директор і менеджер лише добрий настільки, наскільки добрі люди навколо нього. В моєму випадку моя донька, яка є водночас моїм діловим партнером, заслуго­вує на половину усього визнання, яке я отримую.

Якими значними не були б наші успіхи, ми завжди по­винні знати, що досягнули їх за допомогою інших, і ми повинні поділитися з іншими нашими надбаннями. У кожному суспільстві є сильніші і слабші одиниці. Коли ви закінчите школу, можливо, своєю працею і талантом поч­нете заробляти більше, ніж вам самим потрібно. Тоді, повірте меі іі, що жертвувати на добродійні цілі, ділитися своїм добром з іншими, — це, мабуть, найкращий спосіб здобути почуття самовдоволення: я сильніший від слаб­шого. Я вирішив, що найкращим способом вжити мої надбання для загального добра буде підтримка науки і освіти. «Добра голова може здобути гроші, але гроші не можуть створити доброї голови!»

Я вірю в те, що спільним зусиллям всі ми зможемо зро­бити багато добра для нас самих і майбутніх поколінь. Вірю, що ваше покоління сьогоднішніх школярів і сту­дентів у майбутньому збудує і утвердить добробут нашої української держави! Якщо працюватимемо щиро й віддано, з ентузіазмом і усмішкою, світ усміхнеться і до нас!

Бажаю вашим батькам і викладачам терпіння і віри у вас, а вам успіхів у навчанні, і в житті на загал. Щасти вам Боже.

Петро Яцик 1997р.

М. Слабошпицький, М. Сорока «Меценат, який не відмовився бути українцем», Видавництво «Ярославів Вал» Київ -2002.


БК© 2021
календар
«  Вересень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Пошук по сайту
Контакти
08340
Київська область
Бориспільський р-н
с.Гнідин,
вул. Заводська 7
т/ф.(045 95)4-11-43 директор

4-16-09 секретар
4-16-08 заступники
4-16-11 бухгалтерія
4-16-10 каб.інформатики

Пишіть нам!