Субота, 18.09.2021, 18:44


Головна Реєстрація Вихід Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
 
Меню сайту
Опитування
Оцініть мій сайт
1. Відмінно
2. Жахливо
3. Добре
4. Непогано
5. Погано
Всього відповідей: 397
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
1
1
Головна » 2021 » Червень » 27 » Козачий острів.
13:57
Козачий острів.

Мрії здійснюються.  Іноді потрібно чекати…46 років. Побачити  Козачий острів група учнів-слідопитів  Гнідинської  восьмирічної школи, серед яких була і авторка цієї  розповіді, мріяла ще з 1973 року. Два роки потому ми закінчили навчання в рідних стінах. Але в пам'яті кожного з нас залишилися спогади про дослідницьку роботу, пов'язану з пошуком воїнів 136 Червонопрапорної орденів Суворова та Богдана Хмельницького Київської стрілецької дивізії, які визволяли Гнідин у 1943 році від фашистських загарбників.

Цим напрямком діяльності школи та створенням Музею дивізії, що набув статусу обласного рівня, керувала вчителька української мови та літератури, завуч школи, солдатська вдова – Марія Панасівна Птушкіна. Під її опікою слідопити писали листи в архіви, родичам воїнів, готували зустрічі. Вогник, запалений вчителькою, мої однокласники і до сьогодні трепетно оберігають та несуть у долонях нащадкам. Тоді ж ми, чотирнадцятилітні підлітки, вражені були розповідями ветеранів, зокрема, і про бої на острові Козачий. На цьому маленькому клаптику піщаного суходолу посеред Дніпра за 5 кілометрів від Гнідина підрозділи 136-ї стрілецької дивізії в перші дні жовтня 1943 року зазнали величезних втрат. Вони ж бо, відволікаючи увагу гітлерівців від Лютізького плацдарму, волею радянських воєнначальників були перетворені на живу приманку для ворога. У документальних спогадах начальника штабу 3-го атрдивізіону 343-го артилерійського полку 136-ї стрілецької дивізії старшого лейтенанта Сергія Івановича Головача знаходили такі рядки: «В боях за острів Козачий дивізія втратила убитими  і пораненими 77 офіцерів, 271 сержанта і 1493 рядових бійців» (Книга «Пам'яті вічний біль». Автори: Василь Галатенко, Ніна Кудько, Андрій Куліковський).  На жаль, ми  не  побували на острові під час навчання. Першими з гнідинських учнів його відвідали 18 вересня 1975 року наші наступники – восьмикласники 1976 року випуску. До складу групи були запрошені і троє моїх однокласниць, які продовжили здобувати середню освіту у сусідній Вишенській школі. Як же мені тоді хотілося з Богуславського педучилища приїхати додому і бути серед команди… А 8 червня 2021 року представник того експедиційного загону, свідок подій, наразі ж  заступник директора по господарству Гнідинської школи Володимир Григорович Маринченко, я та заступник директора з навчально-виховної роботи Любов Василівна Прядко разом із представниками органу учнівського самоврядування закладу освіти «Мале віче» здійснили мандрівку на легендарний острів. Протягом останніх шести років вже вдруге для гнідинських школярів її організовує Любов Василівна за підтримки небайдужих до історичної пам'яті людей. Серед них і Сергій Владиславович Горбань. Знаючи, що дістатися нині до Козачого можна лише подолавши води Дніпра, він дозволив використати його білосніжну яхту «HEPPY». А її шкіпер (капітан – випускник гнідинської школи 1994 року, доброволець-фронтовик, учасник Вітчизняної війни з Росією Роман Іванович Крупський. Він разом із помічником-матросом Русланом Романовичем Крупським зустрічали нас вранці на причалі, щоб здійснити мандрівку в часи Другої світової війни.

Літній ранковий вітерець, річкова прохолода, грайливі хвилі Дніпра – зворушлива мирна картина київського сьогодення. Ця ідилія час від часу порушувалася, бо обговорювали з дітьми події жовтня 1943 року… На сучасній яхті, що легко йшла великою річкою, поєдналися вікопомна історична боротьба українського народу: вчителі розповідали про минуле, а за штурвалом стояв чоловік, який нещодавно боронив Україну від московської навали. Його виважені і вагомі слова про захист територіальної цілісності держави – яскравий приклад патріотизму, гідний глибокої поваги.

А ось і острів Козачий! Із яхти до суходолу Роман Іванович та Руслан Романович нас переправляли невеликим човном, про який заздалегідь потурбувалися. Відомо, що на острові немає жодної могили часів Другої світової війни. Встановлені Марією Панасівною Птушкіною (світла їй пам'ять), Василем Івановичем Галатенком та Андрієм Едуардовичем Куліковським імена та прізвища всіх, хто загинув на Козачому, за рішенням сесії Гнідинської сільської ради від 7 вересня 2018 року викарбовані на гранітних плитах оновленого Меморіалу у селі Гнідині. На острові немає обеліска, але є наша пам'ять про тих, хто навіки залишився в холодній осінній воді Дніпра, в окопах, воронках від снарядів,  якими нещадно фашисти обстрілювали цю невелику територію. Сьогодні тут ще й досі руда від смертельного металу земля, розкішне буяння трав, дерев і верболозів, спів пташок … і привезені нами квіти, свічки  Пам'яті та шани, символічна стрічка на старезній сосні. Вочевидь, вона пам'ятає героїв Козачого острова – українців, росіян, казахів, узбеків, таджиків. Біля неї Любов Василівна розповідала учням окремі епізоди боїв, а я декламувала вірш відомого українського поета Миколи Карпенка, якого він присвятив своїм друзям- побратимам із 269 -го стрілецького полку 136-ї стрілецької дивізії

Від згадок дітись ніде нам –

Всевладні тут вони

…У напрямку від Гнідина

Лаштуються човни.

Пливем часу не гаючи,

Де злива вогняна…

«Удар відволікаючий» -

Назве його війна.

Полеглих друзів бачимо

І не ховаєм сліз…

На острові Козачому

Квітує верболіз.

Щиро дякували за незабутні враження Роману Івановичу, його сину  Руслану ми, дорослі, та десятикласники Анастасія Біла, Людмила та Олена Саламахи, Анна Давидюк, Владислав Дзюба, Юрій Трикозенко, Сергій Устименко.

На згадку про подорож вручили екіпажу та керівнику Сергію Владиславовичу Грамоти-подяки дирекції школи і книгу «Історія одного пам'ятника», де є розповідь про події на Козачому острові. Ми ж продовжили свої мандри на шкільному автобусі, якого водій Віталій Іванович Яременко спрямував Києвом до Парку Слави. Там, неподалік Вічного вогню, могила командира 269-го стрілецького полку Героя Радянського Союзу підполковника Степана Феодосійовича Проценка, який загинув на Козачому… Квіти та слова вдячності гнідинці залишили на мармуровій плиті.

Вічна пам'ять всім, хто боровся з нацизмом у Другій світовій війні. Вічна пам'ять всім, хто загинув, захищаючи сьогодні Україну від московських окупантів. Пам'ятаємо. Перемагаємо. Герої не вмирають. Вмирають вороги.

 

                           Ніна Григорівна Кудько, директорка школи, командир загону червоних слідопитів 1974-1975 років.

Переглядів: 28 | Додав: school | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
БК© 2021
календар
«  Червень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Пошук по сайту
Контакти
08340
Київська область
Бориспільський р-н
с.Гнідин,
вул. Заводська 7
т/ф.(045 95)4-11-43 директор

4-16-09 секретар
4-16-08 заступники
4-16-11 бухгалтерія
4-16-10 каб.інформатики

Пишіть нам!