Стиль взаємодії педагога

Стан дитини

1.      Накази — «Прибери річ», «Роби, що сказав». Педагог демонструє свою владу, показує дитині, що її емоціями та бажаннями не цікавиться

Дитина відчуває страх, невдоволення, гнів. Вона розуміє, що в неї не вірять і нічого гарного від неї не очікують

2. Погрози — «Якщо будеш балуватися, то не дозволю гратися»

Страх, ворожість, опір. Провокує дітей спробувати не послухатися для того, щоб перевірити, чи буде виконано погрозу

3. Порівняння дитини (чи її діяльності) з іншими дітьми

Формується комплекс неповноцінності. Викликає агресію, ненависть не лише до педагога, а й до того, із ким порівнюють

4. Негативна оцінка — «Ти це не зможеш», «Від тебе толку мало», «Із тебе нічого путнього не вийде». Така оцінка провокує дитину на порушення поведінки

Дитина відчуває дискомфорт, ненависть. Це призводить до агресії; порушення поведінки, пасивності. Надалі дитина буде обережною, малоактивною, щоб уникнути несправедли­вої оцінки

5. Повчання — «Роби так, як я сказав». Такі повчання демонструють дитині, що вона «не розуміє, не знає»

Ображається, страждає, знижується Інтерес до будь-якої діяльності, самооцінка взагалі. Слід надавати дитині право на помилку, а якщо вона припустилася помилки, варто допомогти виправити її самостійно, підтримати дитину

6. Нотації, докори — «Це знову ти накоїв, я так і знав»

вчувається ніяково, оскільки страждає особистісне «Я», чинить опір, бо не хоче бути гіршою за інших. Спроба захиститися, виправдатися або довести, що вона цього не

робила

7. Аналіз поведінки дітей — «Я знаю, чому ти так поводишся: щоб нашкодити, щоб подратувати мене». Демонструє надмірність амбіцій педагога

Якщо педагог помиляється, дитина сердиться, уважає його неспра­ведливим. Якщо має рацію — відчуває себе ніяково, бо помітили, «спіймали»

8. Неприйняття дитини — «Перестань скаржитися. Нічого страшного не сталося. Ти не один у мене». Це форма відчуження від дитини, оскільки показує неповагу дорослого до дитини

Дитина перестає довіряти, оскільки вважає, що її не розуміють, і на­далі ніколи не звертатиметься до цієї людини

9. Похвала. Хвалити дитину треба за конкретні справи, дії, учинки, успіхи. В іншому випадку вона стає звичною і не дає бажаних результатів

Похвала лише тоді бентежить дитину, коли вона доклала певних зусиль на шляху до мети. Надмірне захвалювання може привести до залежності від нього, а відсутність похвали сприйматиметься як критика

10. Запитування і розпитування — «Хто це спитав?», «Навіщо ти це зробив?». Такі запитання демонструють підозрілість, зверхність, позбавляють дитину можливості самій розповісти, що сталося і чому

Діти сприймають їх як погрозу, а тому мовчать або говорять не­правду

11. Заборони — «Ще раз туди підеш, то...» Діти часто не розуміють заборон. Заборона не дає бажаних результатів, якщо її не аргументують та не пояснюють, до чого може призвести її порушення

Дитина продовжує відкрито або приховано діяти так само, як діяла, бо не розуміє заборон

12. Нав'язування дітям готових, порад — «Ти краще пограй у .,.». Педагог демонструє дитини, що він їй не довіряє, вважає її недостатньо самостійною

Дитина звикає залежати від дорослих, ініціатива не розвивається, а тому вона і не буде намагатися самостійно щось вирішувати