Вголос про наболіле

     Понад три роки у Гнідинській школі діє психолого-діагностичний консультативний центр «Контакт», що для когось, можливо, не є новиною, а хтось про це прочитає вперше. Читачі дізнаються, як дві молоді, енергійні жінки − соціальний педагог Вікторія Володимирівна Мазуренко та автор публікації, працюють з учнівським, педагогічним та батьківським колективами  і що саме спонукало одну з них написати ці рядки.

    Дехто з вас, мабуть, ще не до кінця усвідомив, навіщо потрібний психолог у школі? Зауважу, що шкільний психолог  – це вимога сьогодення. Він супроводжує, тобто рухається поруч або попереду дитини упродовж усіх років її навчання, допомагає усвідомлено знайти шляхи виходу зі складних життєвих ситуацій. 

    Тож ми весь час перебуваємо у невпинному творчому пошуку. Бо, як відомо, зупинка – це «велика крапка», а ставити її нам ще зарано. Не даремно ж стільки сил, не лише наших, а й усього педагогічного колективу та адміністрації школи, витрачено задля того, щоб у кабінеті центру «Контакт» дітям і дорослим хотілося творити, відпочивати, спілкуватися, просто посидіти і послухати чи то тишу, чи музику, що заспокоює, а іноді й бентежить душу.

    Досить часто помічаєш, як щось важливе пройшло повз тебе. Не встиг, не договорив, не наздогнав… І все… Клубок шкільного життя покотився далі. На його шляху з’являються  нові проблеми. Адже у шкільному середовищі учні чотири рази переживають перехідний вік. На цих рубіжних відмітках, як правило, з’являються нові друзі, нові захоплення. Останні бувають не завжди позитивними з точки зору суспільної моралі. Конфлікти з батьками, школою, попередніми друзями, що неминучі в подібних ситуаціях, можуть надломити ще таку тендітну особистість дитини.  

    Ти ж, якщо до тебе звернулися за допомогою, маєш вкрай обережно розплутати невдало намотаний клубочок дитячої житейської дороги і відшукати той маленький вузлик, який заважає жити, мучить, муляє, позбавляє спокою. Від цього болить душа дитяча, батьківська та, зізнаюсь, і наші з колегою, доки не знайдемо правильну відповідь на проблемне питання.  

   Шукати ж її допомагає різноманітний інструментарій, яким володіє практична психологія. Зокрема і арт-терапія – лікування мистецтвом, де за допомогою малювання, ліплення, конструювання, роботи з піском у психологічній пісочниці, аудіювання, консультування маємо змогу гармонізувати стосунки між реальністю, яка оточує дитину чи дорослого, та їхнім внутрішнім світосприйманням. Повсякденна копітка робота обов’язково принесе зміни на краще, аби лише «квадрат розуміння» (дитина, батьки, психолог, вчителі) не поспішав, не чекав відразу великого результату, бо психологічна сфера є дуже тонкою матерією і надто повільно піддається корекції.           

    На жаль, шкільними навчальними планами не передбачені уроки з психології. Тому свою роботу з класами та окремими учнями ми проводимо в позаурочний час. А цього − явно замало. Однак, завдяки діагностично-проектуючому комплексу «Універсал», який ось уже три роки ми успішно застосовуємо на практиці, можна почерпнути чимало інформації щодо міжособистісних стосунків у класі, дізнатись про реальний статус офіційних та неформальних лідерів, розпізнати дітей-аутсайдерів, визначити перелік проблем, що заважають окремим дівчаткам і хлопчикам комфортно почуватись у дитячому соціумі. Щорічно аналізуючи отримані під час досліджень дані, ми відслідковуємо позитивні та негативні тенденції розвитку загальношкільного учнівського колективу, а це дає можливість вносити необхідні корективи в роботу з ним, не лише з боку психолога, а й усіх учителів.   

      Що й казати, приємно обробляти інформацію, коли на виході отримуєш позитивні результати. Ось, наприклад, кількість таких негативних проявів у поведінці учнів, як нечесність, імпульсивність, агресія, замкнутість, естетична нечутливість поступово почала знижуватися, а це, в свою чергу, дає підставу для оптимізму щодо майбутнього.   Чинниками втішних змін можна вважати, зокрема, часті зустрічі наших дітей з цікавими людьми − гостями школи, активну участь переважної більшості школярів у різноманітних вечорах та святкових дійствах. Свою позитивну роль відіграють і близькі та далекі екскурсії, під час яких діти серцем і душею доторкаються до вітчизняної історії, пам’яток культури, безпосередньо спілкуються з чудовою українською природою. Благотворно впливають на розвиток дитячої особистості і естетично оформлені навчальні кабінети нашої школи, її коридори та рекреації. Ми пам’ятаємо, що в школі навіть стіни мають виховувати, тому й добирали їхні кольори відповідним чином. Усе це спонукає дітей до творчого і громадянського самовираження. Їхнє ж бачення та думки постійно намагаються враховувати у своїй роботі як учителі, так і дирекція навчального закладу.

     Результати досліджень зі знаком «-» теж мають важливе значення. Вони спонукають задуматися, а що ж ми, вихователі, робимо не так, де допустили промах? Чому серед школярів зустрічаються непоодинокі прояви  екстернальності, асоціальності, невпевненості? Що це таке і де це помітно? Спробую пояснити.

      Отож, екстернальність – це схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї  діяльності зовнішнім силам. Згадайте, як ваше чадо власну провину за погані оцінки чи поведінку намагається перекласти на сусіда по парті або  вчителя, який, на думку дитини, чомусь був без настрою.

    Асоціальність виражається в ігноруванні особистістю загальноприйнятих етичних норм, що неминуче призводить до порушення прав та інтересів інших членів суспільства. Серед дітей цей негатив найчастіше проявляється у вживанні нецензурної лексики, оббріхуванні оточуючих, участі в бійках, глузуванні один з одного. Така модель поведінки формується при неконтрольованому перегляді безлічі неетичних телепрограм, використанні мережі Internet лише як джерела сумнівних ігор та розваг, заглибленні, на фоні батьківської байдужості, у так звану вуличну стихію.

    Невпевненість ми трактуємо, як переживання людиною своєї неспроможності досягти тих чи інших життєвих цілей, сумніви в своїх силах та можливостях. Погодьтесь, що сьогодні так мало дітей вірять у свої власні сили, у те, що зможуть коли-небудь досягнути високих результатів у тій чи іншій сфері людської діяльності. Досить часто від них можна почути «я не можу», «я не вмію». Така внутрішня позиція заважає жити не лише юним, а й  нам, дорослим.  «Я ж не вмію, з мене й не спитають», − як досить часто ми керуємося цим правилом, відгороджуючись від нового і цікавого досвіду.

     Зі сказаного зрозуміло, що роботи у практичного психолога вистачає. До речі, учні старших та середніх класів певною мірою звикли відвідувати кабінет психологічного розвантаження та релаксації, щоб пройти індивідуальне тестування, отримати конфіденційну консультацію чи взяти участь в одному з тренінгів, яких уже відбулося чимало. Ці ж категорії школярів – найбільш активні учасники різноманітних загальношкільних акцій. Зокрема таких, як паркан відвертих думок, тиждень психології. За допомогою цих заходів нам, дорослим, вдалося стати дещо ближчими до дітей. Ми побачили їх зовсім в іншому ракурсі, відкрили для себе немов захоплюючу книгу, з якої прочитано лише кілька сторінок, почули  і побачили те, що на уроках, як правило, залишається недоступним. 

     Що ж стосується учнів початкових класів, то вони потребують найбільшої уваги з боку психологічної служби. Адже саме в цьому віці відбувається становлення людського «я», формуються пам'ять, основи логічного мислення, увага, закладаються поняття дружби, взаємодопомоги, самооцінки, закріплюються особливості темпераменту. Тут, для досягнення позитивного результату, можна сповна використати тісну співпрацю сім’ї та школи. Бо чим старшими стають учні, тим вплив цього важливого фактора на виховний процес слабшає. Педагогіка стверджує, що високі результати, досягнуті дитиною в початковій школі, стають надійною запорукою успішного засвоєння нею основ наук у середніх та старших класах.

     Однак, не всі вчорашні дошкільнята однаково успішно адаптуються до шкільного життя. Причини у кожного різні. Відкоригувати ж ситуацію психолог може лише методами індивідуальної роботи. Проте, зробити це вкрай важко. Адже в урочний час  діти перебувають на навчальних заняттях, а після них вони почуваються стомленими і воліють якомога швидше піти додому. Але ж від проблем вдома не сховаєшся. Тому, шановні батьки, якщо ви помітили, що вашій дитині складно навчатися, вона часто хвилюється без видимої на те причини, боїться залишатися наодинці, виявляє надмірну тривогу з приводу шкільних уроків, то вам варто, на мою думку, звернутися до психолога. Щоб потім, через кілька років, ви із запізненням не усвідомили, що клубок негараздів, про який ми говорили вище, набув загрозливих розмірів і впоратися з ним самотужки вам уже не під силу. Пам’ятайте, що оточуюча дійсність, яка нас оточує, за словами англійського письменника Самюеля Смайлса,  завжди має два боки – світлий і темний, і на будь-якому з них ми можемо зосереджувати свій погляд досить довго. Тож нехай  ваш погляд і погляди ваших дітей зосереджуються лише на світлому боці будь-якого явища, що й служитиме рушійною силою устремління до прекрасного і світлого майбутнього. Успіхів вам і вашим родинам!

P.S.  Якщо у вас виникло бажання додатково поспілкуватись із практичним психологом,  телефонуйте з 8.00 – до 19.00 за номером:  096 855-88-08 (Тетяна Петрівна).